Вивчення археологічних пам’яток на території Поділля було започатковане на початку ХХ ст. відомими дослідниками Поділля і Волині В.Б.Антоновичем, Ю.Й.Сіцінським, В.О.Гереневичем, С.С.Гамченком та ін.
З 1963 р. зі створення на базі Кам’янець-Подільського педагогічного інституту археологічної експедиції розпочався новий етап досліджень. Справа у тому, що в цей час, на запрошення ректора І.С.Зеленюка та завідувача кафедри історії Л.А.Коваленка, до вишу, на посаду асистента прибув І.С. Винокур. Молодий археолог щойно захистив у Ленінградському відділенні Інституту археології АН СРСР кандидатську дисертацію і з подвійною енергією взявся за реалізацію задумів щодо вивчення старожитностей краю. Для вузу це було абсолютно новим явищем. На плечі молодого науковця звалився чималий тягар організаційних питань. Потрібно було домовлятися з інститутськими господарниками про транспорт, придбати намети для проживання і різноманітне експедиційне спорядження. Керівництво навчального закладу, зважаючи на значення таких досліджень, підтримало порив нового викладача. Важливо, що з розумінням ставився до цього весь колектив історичного факультету на чолі з деканом А.О. Копиловим.
Велика кількість зібраних артефактів, їх кваліфікована камеральна обробка та необхідність, надавати в Інститут археології НАН України щорічні наукові звіти за результатами розкопок, потребували закріплення за новоствореним у 1967 р. кабінетом археології окремої штатної одиниці. У подальшому в 1977 р. кабінет археології було розширено до навчально-дослідної лабораторії, яка з 2003 р. одночасно із утворенням Кам’янець-Подільського державного університету отримала статус науково-дослідної.
У різний час її очолювали Б.М. Кушнір, М.І. Слободян, О.М. Приходнюк, А.Ф. Гуцал, І.І. Щегельський, В.О. Накоп’юк, М.Б. Петров, В.П. Мегей та ін. Із числа вихованців вузу І.С.Винокуром було створено археологічну школу, яка переросла в свого роду регіональний науковий центр. З нього вийшли доктори історичних наук О.М. Приходнюк, Л.В. Вакуленко, С.Е. Баженова, кандидати історичних наук, доценти М.Б. Петров, А.Ф. Гуцал, О.І. Журко, В.І. Якубовський, Б.С. Строцень, О.Л. Баженов, О.Д. Могилов, І.П. Герета, П.О.Нечитайло, С.М. Маярчак та ін.
На базі археологічної експедиції постійно діяв студентський гурток. Його члени не тільки залучались до польових та лабораторних наукових досліджень, але й періодично виступали з доповідями, обговореннями, які стосувались маловивчених сторінок історії краю. Гуртківці також були активними дописувачами сторінки «Слідами древніх культур», яка стала періодично з’являтись у вузівській багатотиражці. Найбільш активні члени гуртка брали участь у всесоюзних, регіональних та міжнародних конференціях студентів-археологів в Ужгороді, Москві, Дніпропетровську, Чернігові тощо. В далекому 1978 р. в стінах нашого вузу була організована (немислима для того часу) спільна українсько-польська студентська конференція на тему: «Східнослов’янські племена і Київська Русь». Традиція таких міжнародних студентських зібрань була продовжена у 2006 р. і з цього часу вирішено скликати їх, один раз на 2 роки. За результатами роботи цих конференцій видано п’ять збірників матеріалів студентських наукових робіт. В даний час проводяться організаційні заходи, щодо проведення у 2018 р. чергового форуму.
За 1963-2016 рр. шляхом стаціонарних розкопок вивчались 16 поселень і 8 городищ, де виявлено біля 300 жител і господарських споруд, 21 могильник і 80 курганів, у яких відкрито більше 300 поховань, 10 святилищ-жертовників. Загальна площа розкопів становить більше 60000 м2. В процесі археологічних розвідок в межах Хмельницької та сусідніх областей вдалось виявити сотні раніше невідомих місцезнаходжень, що значно збагатило археологічну карту краю. В рамках пам’яткоохоронної діяльності систематично проводяться обстеження уже відомих старожитностей, під час яких уточнюється їх культурна приналежність, прив’язка до місцевості, визначення меж, встановлення охоронних знаків тощо.
Спрямованість наукових пошуків пов’язана із вивченням старожитностей Поділля та Східної Волині ІІ тис. до н.е.-ІІ тис. н.е.:
Епоха бронзи. У 1963 р. експедиція університету дослідила жертовник комарівської культури біля с.Гораївка і курганний могильник біля с.Студениця Кам’янець-Подільського району.
В 1985 р. проведені стаціонарні розкопки могильника поблизу с.Дорогоща Ізяславського р. Досліджено 6 курганів з 11 похованнями: із них 10 — трупоспалень в урнах і ямах, і 1 трупопокладення. Знахідки представлені горщиками, мисками, кремневими списами, сокирами, серпами, бронзовими браслетами й шпильками тощо.
Підсумовуючи знахідки відзначимо, що вони належить до тшинецько-комарівської культури XVI-XV ст. до н.е., яка формувалась на місцевій основі при відповідній трансформації попередніх старожитностей та під впливом сусідніх груп пам’яток. Дослідники пов’язують їх із праслов’янським населенням.
Пам’ятки раннього залізного віку.
Понад десяток років експедиція досліджувала могильник IX-VII ст. до н.е., біля с.Бернашівка Могилів-Подільського району Вінницької області. На ньому виявлено 3 кургани та 42 поховання, із них: 36 трупопокладень, 4 трупоспалення і 2 кенотафи. В більшості могил спостерігається обряд переміщенні кісток. Загалом же поховання здійснені за однорідним ритуалом, що характеризує його належність до місцевого аборигенного населення з вкрапленнями інших прийшлих елементів. Про це свідчить і супроводжувальний матеріал. Набори бронзових пронизок, кілець, браслетів, підвісок, залізні ножі, шпильки, керамічний посуд, прясла тощо.
Протягом 70-80-х рр. проведено розкопки городища ранньоскіфського часу біля с.Рудківці Новоушицького району. Городище з прилеглими укріпленнями займає площу понад 40 гектарів. Тут виявлено біля 40 жител, ряд госп. споруд, складні за своєю конструкцією фортифікаційні споруди. Матеріали відносяться до чорноліської культури.
У 1986 р. під час археологічної розвідки по Кам’янець-Подільському району була виявлена раніш невідома група курганів з 19 насипів біля с.Тарасівка, із них у 1988 р. досліджено 6 курганів. Під час розчистки було зафіксовано 7 трупоспалень в урнах і 3 трупопокладення. Інвентар представлений горщиками, черпаками, мисками, бронзовими і залізними шпильками, скляним намистом та ін. Матеріали дають підстави датувати могильник VII-VI ст. до н.е.
З 1996 по 2011 р. досліджувались курганні могильники біля с.Шутнівці, 2000-2001 поблизу с.Чабанівка, у 2002 р. в Теклівці, у 2003 р. Малинівцях, у 2004-2006 в Колодіївці Кам’янець-Подільського району та у 2007-2011 рр. поблизу сс. Іванківці-Кам’янка Городоцького району. Треба відмітити загальну пограбованість, а відтак низький відсоток супроводжувального інвентаря усіх цих комплексів. Він представлений залізними наконечниками списів, бронзовими і кістяними наконечниками для стріл, бронзовими шпильками, залізними і бронзовими панцирними пластинами, залізними вудилами, ножами, бронзовими і електровою сережками, пастовими і скляними намистинами, пряслицями, точильними брусками, кубками, черпаками, мисками.
На особливу увагу заслуговують горщики виготовлені на гончарному колі із високоякісної глини сірого кольору. Такий посуд вважають завезеним на нашу територію із балкан. Унікальними є бронзові дзеркала. Ручка одного при переході до диска орнаментована двома голівками баранів, а на кінці завершена головою бика. Стержень ручки складається з трьох частин, кожна з яких обвита бронзовими і залізними стрічками. Ручка іншого також завершується зооморфним навершям. Місце їх виготовлення й досі залишається не з’ясованим. А такі речі із теклівських курганів як фібула, деталі кінської упряжі та ін. знаходять свої аналогії лише у Центральній Європі.
У 1973 р. здійснено розкопки кургану поблизу с.Редвинці Хмельницького району. При розчистці знайдено залізний наконечник списа, бронзові наконечники стріл, а також деталі кінської вуздечки (налобник, пряжки, кільця та ін.). Слідів поховання в насипу могили не виявлено, тому вважаємо, що це кенотаф. За інвентарем даний комплекс датується V-IV ст. до н.е.
Крім могильників у 1970 р. проводилися рятівні розкопки на селищі передскіфського часу біля с.Бакота Кам’янець-Подільського району тут виявлено залишки трьох наземних жител з вогнищами, зібрано кераміку яка датується IX-VIII ст. до н.е.
У 1967 р. було досліджено залишки жертовника скіфського часу біля с.Бедриківці Городоцького району. Він являв собою кам’яну вимостку діаметром 5 м. На ній були виявлені кістки тварин, попіл та фрагменти кераміки VI-V ст. до н.е.
Таким чином, вище перераховані об’єкти дали нові матеріали для розуміння поховального обряду середньодністровських старожитностей передскіфського (IX-VII ст. до н.е) та скіфського часу (VIІ-VІ ст. до н.е.), значно доповнюють різноманітні аспекти матеріальної і духовної культури населення краю.
Пам’ятки рубежу і перших століть нової ери. У 80-х рр. проводилися дослідження на поселенні біля с.В. Слобідка Кам’янець-Подільського району. Тут було відкрито залишки жертовника, гончарного горна, 64 житла. Керамічний комплекс чітко фіксує історико-етнографічні особливості з елементами зарубенецької, східнопшеворської, гето-фракійської та пізньоскіфської культур. Встановлено, що селище пережило у своїй історії два основних хронологічних етапи — від ІІІ-ІІ ст. до н.е. до І ст. н.е. і І-ІІ ст. н.е. Слід відмітити, що в кінці другого етапу з’являється традиція черняхівського гончарного виробництва.
Протягом декількох польових сезонів йшли роботи на багатошаровому селищі І тис. н.е. біля с.Бернашівка. Було виявлено 5 жител і 1 госп. споруда, що належали до рубежу і перших ст.н.е..
У 70-х рр. на вивчались поселення біля сс.Возилів, Бережанка, Курівка, Сокиринці та ін. На них виявлено залишки жител, госп. споруд, реманент, а також відомий бережанський скарб, із золотою гривною, який датується ІІ-ІІІ ст. н.е.
Крім поселень проводилися розкопки і на могильниках. У 1969 р. біля с.Возилів Бучацького району Тернопільської обл. було виявлено 9 урнових поховань, які належить до липецьких старожитностей І-ІІ ст. н.е.
Проведені розкопки на могильнику біля с.Долиняни Хотинського району Чернівецької обл. Тут зафіксовано і досліджено 58 поховань ІІ — початку І ст. н.е.
У 1983 р. експедицією вузу біля селища В.Слобідка було досліджено вогнище-жертовник. Жертовник датується рубежем нової ери.
В Середньодністровському регіоні зафіксовано цілий ряд культових споруд-святилищ (Долиняни, Горошева, Ставчани, Бакота, Лепесівка, Іванківці та ін.), які дають можливість відновити ідеологічні уявлення і світогляд жителів краю на рубежі й у перших ст.н.е, і які ще й досі простежуються у місцевих традиціях, в орнаментальних мотивах посуду, вишивках, різьбленні, в казках, переказах, міфах.
Пам’ятки черняхівської культури. У 1965-1966 рр. Зусилля експедиції були зосереджені на поселенні і могильнику черняхівської культури біля с.Ружичанка Хмельницького району. Розчищено два наземних житла та госп. споруду, понад 70 захоронень з багатим речовим інвентарем.
1969-1980 рр. досліджувалось селище І тис. н.е. біля с.Бакота. На ньому було відкрито 16 наземних жител і 38 напівземлянок, 4 гончарних горни та залишки залізоробного виробництва.
Відкриттям ХХ століття для слов’яно-руської археології стало дослідження унікального комплексу східнослов’янського ювеліра у Бернашівці. Надзвичайна цінність пам’ятки полягає в тому, що вперше у європейській археології вдалося зафіксувати приміщення майстерні, в якій “in situ” виявлено 64 кам’яні ливарні форми з місцевого вапняка, з яких можна виготовити понад 100 ювелірних прикрас. Серед них перша на території Центрально-Східної Європи форма для виготовлення пальчастих фібул. Майстерня датується V-VI ст. і засвідчує високу професійну майстерність ювелірів. Підтверджує їх володіння технікою литва за восковою моделлю, напаювання, кріплення тощо.
У 70-х рр. проведено розвідки біля с.Конилівка Кам’янець-Подільського району. Відкрито наземномі та заглиблені житла каркасно-стовпової конструкції, госп. ями, опалювальні споруди, зібрано ліпну і гончарну кераміку. Привертає увагу уламок посуду, на якому зображено знаки рослинності, води, а також фігуру оленя — мотиви, які допомагають краще зрозуміти духовну культуру та світогляд черняхівських племен.
В 1967 р. проведено розкопки некрополя біля с.Рідкодуби Хмельницького району. Під час дослідження відкрито 10 захоронень (5 трупокладень і 5 трупоспалень в ямах).
В с.Устя у 1968 р. відкрито 2 трупопокладення і 2 трупоспалення в ямі й урні. Слід відмітити, що деякі з них мали кам’яні деталі,що не характерно для черняхівської культури.
На протязі десяти сезонів біля с.Бернашівка на селищі І тис. н.е. було досліджено 13 пох. II-V ст. н.е. з біритуальним обрядом в урнах і ямах. 5 захоронень стратиграфічно перекривалися житлами середини і третьої чверті І тис. н.е. Це говорить про те, що територія була використана під час розширення селища в V-VII ст.
Археологічні матеріали поселень і могильників Середнього Подністров’я дозволяють простежити формування черняхівської культури на основі традицій зарубинецької, гето-фракійської, східнопшеворської і сарматської культур.
Серед старожитностей II-V ст. н.е. значне місце займають жертовники-капища, кам’яні антропоморфні ідоли та скельні рельєфи. У 1963 р. були відкриті залишки язичницького капища з антропоморфним ідолом і конічною стелою біля с.Ставчани Новоушицького р. У 60-х роках під час розкопок біля с.Бакота знайдено залишки капищ і жертовного місця. До язичницьких пам’яток II-V ст. н.е. слід віднести і поховання з Раковецького могильника, в якому було зафіксовано (in situ) фалічний ідол.
Цікаві результати здобуті при дослідження Бушанського скельного храму (1985-1987 рр.) де рельєфом зображено ритуальну сцену. У центрі постать жерця в молитовній позі (припіднята голова, витягнуті вперед руки з чашею) звернена до дерева, на одній із гілок якого сидить півень (у слов’ян — “віщий” птах). Позаду людини на підвищенні вибито силует оленя з гіллястими рогами, а вгорі— чітко обрамлений прямокутник з рештками напису, який зараз прочитати неможливо. Щодо дати функціонування цього комплексу, то висновки дослідників розбігаються. На думку, І.С.Винокура скельний храм, як такий, використовувався протягом IV-VI ст.
Загалом у Середньому Подністров’ї під час розкопок і розвідок відкрито понад 30 пунктів, які пов’язані із давніми культами й віруваннями.
Ранньосередньовічні слов’яни V–VIII ст.н.е. У 1986-1968 рр. об’єднаною експедицією під керівництвом С.М.Бібікова проводилися розкопки на слов’янському поселенні поблизу м.Городок. Під час дослідження було відкрито 27 напівземлянок, 5 госп. споруд, 13 ям-погребів, 5 вогнищ та культову споруду.
Протяго 60-90-х рр. досліджено ряд інших пам’яток ранньосередньовічних слов’ян V-VIII ст., а також старожитностей VIII-IX ст. (Устя, Бакота, Бернашівка, В.Слобідка, Сокіл, Теремці).
Житлово-госп. комплекси на поселеннях представлені наземними і заглибленими будівлями. Виявлені артефакти (кераміка, фібули, ножі, голки та ін.) дають можливість датувати їх серединою VI — початком VIII ст.н.е.
Археологічні матеріали яскраво підтверджують спадковість матеріальної культури слов’янського населення Середнього Подністров’я протягом другої половини І тис. н.е. і його безперервне проживання на цій території.
Давньоруські об’єкти. У 1987 р. проводилися розкопки давньоруського городища і могильника біля с.Іванківці Городоцького району. З’ясовано забудову центральної площадки, здійснено розріз валу, зібрано кераміку та інші побутові речі. Розкопано один курган в якому виявлено захоронення здійснене за обрядом трупопокладення. А біля с.Бакота виявлено і досліджено цілий ряд житлово-госп. споруд ХІ-ХІІІ ст. Отримані археологічні матеріали знаходять аналогії серед старожитностей Поділля і Волині ХІІ-ХІІІ ст.
В 1992-1993 рр. експедиція провела розвідкові розкопки в м.Полонному. Було простежено історичну топографію міста. Отримані археологічні матеріали з трьох городищ говорять про те, що місто існувало протягом ХІ-XVII ст.
У 1994 р. спільно з експедицією Хмельницького обласного краєзнавчого музею проведені розкопки в м.Ізяславі. Виявлені матеріали (кераміка, браслети, шиферні пряслиця, ювелірні вироби, наконечники стріл, плінфа, а також брущата цегла) дають можливість разом з літописними згадками про місто думати, що м.Ізяслав уже існувало наприкінці ХІ ст.
У 1995 р. спільно із Хмельницьким краєзнавчим музеєм проведені розкопки могильника давньоруського часу поблизу с.Сокілець Дунаєвецького району. Розкопано два кургани.
З кінця 90-х років ХХ ст. проводятяся розкопки давньоруського городища в с.Губин Старокостянтинівського району. Простежено особливості забудови пам’ятки житлово-господарськими комплексами, з’ясовано конструктивні особливості фортифікаційних споруд, зібрано різноманітний інвентар (керамічні вироби, ковальські інструменти, браслети, підвіски, скроневі кільця, наконечники списа і стріл, замки та інші побутові речі). На особливу увагу заслуговують 4 речові скарби. Ці матеріали дають можливість, значно повніше уявити складні соціально-економічні процеси, які проходили на Болохівській землі у ХІІ-ХІІІ ст.
Пам’ятки XIV–XVIII ст. У 1963-1965 рр. спільно із Кам’янець-Подільським історичним музеєм досліджувався середньовічний палац в с.Бакота де відкриті фундаменти, кам’яна підлога, фрагменти декору тощо. На їх основі дану споруду можна датувати XIV-XV ст. На протязі 60-90-х років, в межах Старого міста, проведені дослідження під час яких, були відкриті старожитності ХІІ-ХІІІ ст, залишки дерев’яних конструкцій XIV-XV ст., фундаменти XVI-XVIII ст. Отримані архітектурно-археологічні матеріали проливають світло на історичну топографію міста, його забудову і ряд інших питань.
Частина здобутих матеріалів зберігається у кабінеті археології та у фондах археологічної лабораторії нашого вузу. Інші передано в музеї Дунаєвець, Вінниці, Кам’янця-Подільського, Нетішина, Старокостянтинова, Хмельницького де вони наглядно демонструють історичні віхи нашого народу, його втрати і здобутки, поразки та перемоги.
Підсумовуючи науковий доробок експедиції слід відмітити, що за цей час зібрано і осмислено значне коло археологічних матеріалів. Вони знайшли своє відображення в десятках монографій та навчальних посібників. Результати досліджень представлені на міжнародних археологічних конгресах, симпозіумах, конференціях (Актобе, Берлін, Братислава, Варшава, Київ, Люблін, Ленінград, Новгород, Прага, Псков, Софія, Харків тощо). Вони стали надбанням вітчизняної та зарубіжної археології. Багато статей і різноманітних публікацій, які сприяли поглибленому вивченню давньої і середньовічної історії України в контексті загальноєвропейських процесів були опубліковані у збірках матеріалів різноманітних історико-краєзнавчих зібрань (Кам’янець-Подільський, Хмельницький, Вінниця, Тернопіль, Чернівці, Ізяслав, Полонне, Шепетівка, Могилів-Подільський, та ін.). На їх основі написано десятки дипломних і курсових робіт. Опубліковано ряд монографій, навчальних посібників, методичних розробок. Експонати демонструвались на V-му міжнародному археологічному конгресі (Київ), та на виставках старожитностей в Польщі та Німеччині.
Археологи Кам’янця-Подільського тісно співпрацювали з науковими академічними установами Іркутська, Варшави, Києва, Кишинева, Львова, Любліна, Ермітажу (Ленінград), Москви, Мічігана, багатьма навчальними закладами, обласними, районними та сільськими музеями й іншими науковими і культурно-освітніми установами.
Певним підтвердженням визнання науковим співтовариством здобутків кам’янецьких археологів стало проведення на базі історичного факультету та археологічної лабораторії у 1981 р. симпозіуму, присвяченого черняхівській культурі, а у 2010 р. міжнародної наукової археологічної конференції пам’яті І.С. Винокура.
Свою 54 річницю експедиція зустрічає розкопками курганів скіфського часу на Поділлі, літописного Губинського городища та пам’яток Кам’янця-Подільського. Працівниками археологічної лабораторії ведеться робота по підготовці першого випуску журналу «Подільський археологічний вісник». То ж запрошуємо до співпраці!